Україна очима марокканців

Коли ми чуємо, як про Україну говорять іноземці, огортає таке приємне відчуття, ніби вчитель у школі хвалить твою дитину. ☺️

Слухаєш і радієш: так, це мої діти 💛💙

Я обожнюю пізнавати Неньку очима іноземців, які пожили серед нас.

Камаль і Мохаммед — наші гості з Марокко. Вони приїхали за 5000 км до України, щоб здобути тут технічну освіту. Хлопці провели пліч-о-пліч з українцями чимало часу.

Занурилися в наш побут, культуру, освіту, в пристрасті😁 Не просто вивчили, а відчули українську мову на всіх рівнях. Камаль зауважив, що іноземець в чужій країні без мови, як акваріум без води…

Про Україну і Марокко, критику і компліменти, національну кухню, виховання і мову ми поговорили відверто на живій теплій зустрічі 🤗. У такі моменти ніколи не знаєш, що іноземні гості скажуть про нас цього разу.

Переходьте до відео, і ви побачите, як мароканці спілкуються солов’їною, дізнаєтеся більше про себе і закохаєтеся в українську ідентичність ще дужче 🙌🏻🌻

ЗНАЙОМИМОСЯ БЛИЖЧЕ З МОХАММЕДОМ І КАМАЛЕМ

Леся: Сьогодні в нас особливий день, ми зустрілися зі студентами Тернопільського національно технічного університету імені Івана Пулюя і будемо з ними говорити про Марокко, про Україну. Вони нам скажуть, чи готові вони рекомендувати своїм друзям Україну як країну для навчання. Ми будемо говорити з ними про традиції, про виховання, про особливості прийняття  критики, компліментів. Я думаю, у нас сьогодні буде цікавий діалог.

Ці студенти є для мене дуже дорогими. Ми з ними працювали впродовж двох із половиною років (із Камалем) і двох років – із Мохаммедом…

Мохаммед: Майже три..

Леся: Майже три роки, так?

Цей час карантину обмежив спілкування, захотілося зустрітися і поговорити про те, що буде нас зігрівати, коли ми будемо далеко одне від одного.

Для початку, пропоную хлопцям розказати про себе. Сказати, як їх звати? Скільки їм років? Сказати, що їх привело до Тернополя? Чому Тернопіль? І це буде знайомство.

Мохаммед: Добре.

Леся: Хто починає?

Камаль: Ну, почнемо від молодшого.

Мохаммед: Мене звати Абудафе Мохаммед. Я з Марокко; місто Аґадір. Це східне Марокко. Мені 24 роки. Я приїхав в Україну 2016 року, приїхав, щоб вчитися, думаю, що це все.

ЧОМУ ТЕРНОПІЛЬ, А НЕ КИЇВ

Леся: Приїхали сюди, щоб вчитися. Чому Тернопіль, а не Київ, наприклад?

Мохаммед: Тернопіль? Тому, що це маленьке місто, спокійне. Для студента – це було найкращим варіантом.

Леся: Але Ви перед тим вибирали?

Мохаммед: Вибирав між Львовом і Тернополем.

Леся: Саме спокій Вам, напевно, сподобався найбільше?

Мохаммед: Так. Тут в Тернополі спокійно.

Леся: Добре, а яке улюблене місце в Тернополі? Місце відпочинку…

Мохаммед:  Біля озера, парк Шевченка. Є парк, я просто забув, як він називається…

Леся: Парк Національного відродження.

Мохаммед:  Так-так. Дуже великий парк. У центрі також, біля театру – Майдан.

Леся: Вам подобається відпочивати…

Мохаммед: Так.

Леся: Тепер попросимо Камаля.

Камаль: Мене звати Камаль. Я теж із Марокко, як сказав колега, але ми з різних міст. Я з Мохаммадії. Це досить далеко один від одного. Приїхав у 2009 році до Тернополя. Прийшов як студент, щоб вчитися. Перший рік був на підготовчому відділенні. Закінчив своє навчання в 2014 році, і потім поїхав у іншу країну, щоб закінчити магістратуру.

Леся: Розкажіть, що це була за країна, всім же буде цікаво почути, куди Ви поїхали в магістратуру.

Камаль: До Польщі. Чому до Польщі? Там просто подібна мова, подібна культура. Ще хочу поїхати далі до Франції або до якихось інших країн, бо я в принципі не шукаю собі клопоту.  Я така проста людина, шукаю щось просте, щоб мова була проста або трохи подібна. Що мені  в Тернополі подобається? Це маленьке місто, спокійні люди, можна ходити будь-де без проблем: у центрі, біля озера.  Побачити захід сонця, парк Відродження.

 

ТЕРНОПІЛЬ – ЦЕ ЛЮБОВ

Леся:  У Тернополі Вам комфортно було, просто затишно і комфортно…

Камаль:  Так, комфортно. І зараз час від часу повертаюся…

Леся:  Час від часу Ви в Тернополі.

Камаль:  У Тернополі, бо вже тут маю сім’ю. І вже треба частіше приїжджати.

Леся:  Так. Камаль має сім’ю в Тернополі і він є моїм сусідом.  Ми з ним інколи зустрічаємося на вулиці і я надзвичайно рада бачити Камаля.

Я знала, що він в Польщі тривалий час навчається, інколи ми обмінювалися повідомленнями і тут дивлюся – Камаль у технічному університеті. Він каже: «Я прийшов до Вас у гості!» Найбільше щастя, коли студенти-випускники приходять. Я думаю, коли Мохамед так само поїде до Марокко і через кілька років приїде просто побачити Україну, він зайде в аудиторію і скаже: “Привіт, я до вас прийшов в гості ”.

Камаль: Я теж радий побачити своїх старих викладачів. До речі, мені теж було приємно вчати українську мову в пані Лесі. Вона хороша викладачка, симпатична і показує нам все, що треба через mail у кількох реченнях. Тому мені дуже сподобалося і через це мені хочеться вчити українську мову в такої гарної викладачки.

ЩО ВАС ЗДИВУВАЛО

Леся:  Мене це дуже тішить. Ви мене зворушили. Можливо, ми поговоримо трішки про Марокко і ви скажете, чим Марокко відрізняється від України. Ви перший рік приїхали в Україну. Що Вас здивувало? Що Вас, можливо, налякало? Що для Вас було незвичним, складним? Перший рік в Україні… Згадуємо…

Мохаммед: Можна я?

Леся: Можна, можна…

Мохаммед: Якщо я пам’ятаю, тоді була мінусова температура, це було дуже холодно. І культура різних людей… Маршрутки не любив…

Леся:  Не любили маршруток? Чому?

Мохаммед:  Я не знаю. Дуже старі, взимку там дуже холодно, влітку там дуже жарко.

Леся:  Некомфортно?

Мохаммед:  Некомфортно, так.

Леся:  У Марокко інші?

Мохаммед: Великі, нові. У вас маршрутки тут, в Тернополі, я думаю…

Леся:  Ми знаємо, так.

Мохаммед: Дуже старі.

Леся:  Я думаю, наш мер побачить це інтерв’ю, і він буде дбати про кращі маршрутки для Тернополя.

Камаль:  Ну, але тут скажемо так, то коли зробили ті маленькі маршрутки, вони знали для чого робили, бо там були просто такі вузькі дороги, через те зробили такі маршрутки, а зараз вже помінялися дороги, і маршрутки кращі зараз є…

Леся:  Ви побачили зміни за цей час? Так?

МІНУСОВА ТЕМПЕРАТУРА І СНІГ – ЩЕ ТОЙ ВИКЛИК!

Камаль:  Ну, то так, змін багато. Ну, наприклад, приїхав сюди в 2009 році. То передусім температура! Є різниця між Україною і Марокко. Там, у нас, мінус теж буває, але в іншому місті, яке називається Іфран. Там теж падає сніг, але ми живемо в такому місті, де тепло. Не буває в нас мінус, буває +14. Це мінімальна температура і …

Мохаммед: У мене так само.

Леся:  Так само, так?

Камаль: І коли приїхали сюди, то нас здивували температура і сніг. Як приїхав я… Говорю про себе…  Перший день і другий день падав сніг. Кажу так, як є, що навіть не мав взуття, мав тапочки. Ходив по вулиці, а там – сніг! Люди так дивувалися, що людина ходить у тапочках по снігу. Скажемо, що ще була різниця – мова українська. У той час було мало людей, які знали англійську мову, ну а зараз то вже…

Такий крок вперед, скажемо! І різниця була ще в овочах. Овочі в нас там є цілий рік! І такі свіжі.

ОВОЧІ ТА ФРУКТИ, ЯКИХ НЕ ВИСТАЧАЛО

Леся:  Скажіть, яких фруктів або овочів вам не вистачало в Україні?

Камаль: У нас взимку апельсинів і мандаринів більше є. І ціна низька. Тут теж знайшли вже мандаринки. Ціна трохи вища, але нам підходить. Що ще бракує нам? Граната марокканського. Є тут гранат узбекистанський.  Різниця між тим і тим у тому, що в нас солодкі, а тут такі кислі, квасні…

Мохаммед: Кавун, я думаю, в Марокко кращий, ніж тут…

Леся:  Серйозно?

Мохаммед: Так, дуже солодкий.  Там якраз літо починається і біля дороги можна побачити людей, які продають свіжі …

Леся:  Кавуни, так?

Мохаммед:  Просто бувають там кавуни, які важать 15-20 кілограмів.

Леся:   Тобто вони набагато більші?

Мохаммед:  Так.

ПРАПОР І ГІМН

Леся:  Що для вас важливе як для марокканців? Чи важливий є гімн? Чи важливий є прапор? І трішки, може, розкажіть нам про прапор.

Камаль: Для вас важливий прапор, гімн. Для нас теж – прапор. Наш прапор складається з двох кольорів: червоного і зеленого. Червоний – це символ сили. А на зеленому, то там така зірочка, зірочка – це печатка Соломона. Соломон – це був такий пророк, який мав силу керувати, говорити з тваринами…

Мохаммед: І контролює вітер.

Камаль: В Біблії говорилося про царя Соломона.

Є така печатка. Ну печатки є різні, є така з шести кінцями і з п’яти.

Зелений колір – це спокій, природа.

Леся:  А для вас, хто такий Соломон? Що вас захоплює в Соломонові?

Мохаммед: У нас в ісламі він був пророк. І Бог дав йому якусь силу…

Камаль: Як Ісус, всі пророки, яких Бог присилав до народу, вони мають якісь контакти, силу від Бога.

Леся:  Тобто саме цією силою вас ця постать захоплює?

Сила вам подобається в Соломонові?

Мохаммед: Так, і в нас в цей час є люди, які шукають (інформацію) про Соломона і про його книжки…

СВЯТА В УКРАЇНІ

Леся:  Свята в Україні. Ви відчували свята?
Мохаммед: Так

Леся: Які?
Мохаммед: Пасху.

Леся: Пасху відчували?
Камаль:  Ну, але, відчували чи чули?
Леся:  Відчували, відчували.

Камаль:  Бо є таких два різних слова.

Леся: Душею чи відчували ви свято?
Камаль:  Як іноземці є далеко від своєї країни, 100 % він не відчуває, ані свят українських, ані наших свят, бо є свято – то сім’я, все!
Камаль:  Свято – це сім’я! Ви спочатку дуже сумували?
Ну так, це просто якийсь такий день. І бувало в такий день свято, але ще треба ходити на навчання або ходити на екзамени.
Леся: Відчуття свята не було?
Камаль: Абсолютно нема.

Мохаммед: І відпочинку також немає!
Леся: І відпочинку немає?
Мохаммед: Так, бо як він сказав. Коли маємо свята, то ми можемо мати навчання, екзамени.
Леся:  Це було складно для вас?
Мохаммед:  Ну так.
Леся:  Але ви контактували зі своїми рідними?

Мохаммед:  Так, звичайно, так.

Леся: Контактували, вітали їх зі святами?

І в такі моменти ви напевне найбільше смутку відчували, правда?
Мохаммед:  Так, так.
Леся: Чи були друзі поруч, які могли сказати: «Камалю, не переживай все буде добре! Мохаммеде, не хвилюйся, я з тобою!»
Мохаммед: Ні…Може, бо є друзі, які святкують разом. Наприклад, вони зустрічаються ідуть цей по… як він називається?
Камаль: Або скажем інакше: залежить від кількості народу в місті. Але, на жаль, у маленькому місті завжди мало народу є.
Наприклад, Київ…

Мохаммед: Більше …

Камаль: коли знайти таку кількість людей, то можна не сумувати, можна святкувати, як має бути. Ну і…. допомагати одне одному, наприклад.

Я ПРИГОТУЮ БОРЩ

Леся: Будучи в Україні, ви, напевно, занурювалися не лише в українську мову, а ще й в українську культуру. І ви відчували українську культуру на всіх рівнях, зокрема, на рівні смаку.
Які смаки для вас є найвідчутнішими?

Які страви у вас асоціюються з Україною?

Коли ви поїдете до Марокко, ви скажете:
«А зараз я зготую національну українську страву!» Це буде що?
Мохаммед: Борщ.
Леся: Це буде борщ.
Мохаммед:  Так

Леся: Ви навчилися готувати борщ?
Мохаммед:  Кожен день ми на сніданок їмо …
Леся: На сніданок їсте що?
Мохаммед:  Суп. Це спочатку. Є різний суп.
Ну… кожен день різний суп і потім другий сніданок. Я люблю суп і якщо я приготую для сім’ї борщ, напевно, їм буде подобатися.
Леся: Їм сподобається?
Мохаммед:  Так.
Леся: Добре, гарно. Для Камаля – це?
Камаль: Просто додам то, що борщ без сметани – то не є борщ.
Просто так є! Воно так не смакує. А коли є сметана…
У нас нема сметани. Сметана є тільки в Україні.
І то є одна річ, яка мені дуже подобається, і ще там вареники з картоплею, ще  борщ…

КУДИ Ж БЕЗ ВАРЕНИКІВ

Леся: Вареники з сиром любите? Чи тільки з картоплею?
Камаль: З картоплею краще.
Мохаммед:   З картоплею.
Леся: З картоплею.
Камаль: Зі сиром теж є гарні, але…
Мохаммед:  Вареники мої, вареники мої…
У сметані. Ви не пам’ятаєте?
Леся: Пам’ятаю, я все пам’ятаю.
Вареники любимо і борщ любимо, а млинці?
Мохаммед: Я – не дуже.

Леся: Не дуже? А ось ці млинці з сиром?
Мохаммед:  А оці? Так. Ну є такі маленькі…в них так…
Леся: Це голубці!
Мохаммед:   Ні, ні, голубці – вони такі великі. Так?
Леся:  Так.

Мохаммед:   Ці маленькі, як вареник, але ще менші.

Камаль:  Сирник.

Леся: Млинці ні. Хіба?
Камаль: Сирник то є сирники.
Мохаммед:   Там картопля або курка є.

Леся: Пельмені, може? Вам пельмені не подобаються, так?
А я говорю про млинці 😉

Леся:  Скажіть, будь ласка, яку національну марокканську страву ви можете порекомендувати скуштувати нам?
Може, рецептом поділитеся?

Камаль: Для мене найкраще – то є м’ясо з чорносливом і кунжутом. То така страва проста, не треба багато: просто цибульку і м’ясо.  Ну, бажано м’ясо з телятини і….
Мохаммед: Але головне – готувати дуже-дуже довго більше часу.
Камаль: Як то називається? Над тиском!
Леся:  Під тиском!
Камаль: Під тиском.

ЧОЛОВІКИ І ПОБУТ

Леся:  Зрозуміла. А в мене запитання? Хлопці, вибачте!
Марокканські чоловіки і марокканські жінки, як сприймають хатні обов’язки, зокрема, кухню?
Чи може чоловік марокканець на кухні готувати?
Чи це не суперечить вашим традиціям?
Чоловік і кухня – речі сумісні?
Камаль: Так. Можуть просто готувати, але чоловіки не люблять прибирати, можуть готувати, але не прибирати і….
Посуд (мити) і одяг (складати). Не будуть цього робити.
Мохаммед: Але чоловіки готують краще, ніж жінки!
Леся:  Це стереотип?
Мохаммед:  Це правда.
Леся: Все аргументи вичерпалися! Це правда: чоловіки готують краще від жінок, хай буде так. Обов’язки у вас поділяються суто на чоловічі та жіночі? Чи є таке поняття, як взаємодопомога, взаємопідтримка: якщо ти сьогодні не можеш поприбирати, я приберу?
Мохаммед: Чоловік, якщо він хоче,  чи може щось, він може допомагати, звичайно.
Камаль: Допомагати з важкими речами: пересувати якісь шафи, взяти якийсь газовий балон. Просто чоловіки створенні для тяжкої роботи.
Леся: Для тяжкої роботи фізичної?

ГРОШІ. ХТО ФІНАНСУЄ

Леся: Добре, гроші заробляють чоловіки чи жінки?
Камаль: Якщо не працюєш, то не заробляєш.

Якщо жінка десь працює, то вона може фінансувати.

Але більше хочуть, щоб чоловік фінансував. Тобто працює і фінансує. Якщо жінка сидить вдома, то вона навіть не буде мати пенсії після 60 років. Зараз в даний момент ситуація вже змінилась: чоловік і дружина працюють разом.

Дівчина 100% хоче вчитися, бо вона потім скаже: “Нащо мені марнувати всі ті роки, а вкінці сидіти вдома”. Така логіка.

На мою думку, краще працювати удвох. Зараз є садочок, де можна залишати дітей, а після роботи прийти (і забрати). Так що нема проблем. Краще працювати разом, заробляти трохи грошей, будувати нормальне життя для дітей і все.

ВИХОВАННЯ

Леся:  Так, дуже цікава в нас тема розгортається — тема виховання.

Мохаммед: Виховання.

Леся: Тема виховання, тема батьків і дітей. Що нам Мохаммед може розказати про виховання. Хто бере на себе відповідальність за виховання дітей? Хто в сім’ї головний? Чи всі рівноправні?

Мохаммед: Головні – це будуть мама і тато. Так, і потім найстарший…

Леся:  Найстарша дитина.

Мохаммед:  Дитина, так. Якщо хтось зробить щось погано, то  мама має сказати, що так не можна. Або, як можна сказати?

Леся:  Покарати.

Мохаммед:  Покарати, так.

Леся:  Що для вас покарання? Покарати – це означає фізично покарати, чи покарати словом?

Як реагує мама, як реагує тато на дитину, яка не чує ні мами, ні тата.

Чи в Марокко так не буває – діти слухають?

Мохаммед: Думаю, що тато. Він буде говорити. Мама може з ним говорити…

Камаль: Просто дитина теж має свій характер. Якщо дитина не зробить помилки, то не навчиться або зробить таку помилку і потім вона буде знати, що якщо зробить так, то значить….

Леся:  Наступного разу не буде.

Камаль: Якщо не виховаєш дитини з першого року так, як має бути, то тоді не буде слухати ані тебе, ані тебе і будете мати: “Ні, через тебе то було, ні через тебе то було”.

Леся:  Конфлікт кожного разу загострюється.

Камаль: Кожен на своїй стороні, і дитина стає посередині. Потім результат не є таким приємним…

Леся:  Добре, чи буває таке, що син, наприклад, або дочка сваряться з батьками? Чому запитую? Тому що ми одного разу зустрілися з Камалем на вулиці і почали говорити про дітей, власне, про виховання, про дитячі істерики, і про істерики не зовсім дитячі, і про реакцію батьків на поведінку дітей. У Камаля тоді були дуже цікаві відповіді,  тому я ще раз ставлю це запитання, щоб ви так само почули.

Камаль: Якщо кричиш на мене: перший раз, я тобі вибачаю, а інше, тобі показую щось друге: набити делікатно…  У нас можна набити дитину, але делікатно. Нема такого закону, який карає батьків.

То не є Швейцарія або Данія. Я знаю одного хлопчика з Данії, який ходить до школи. Дитина не знає нічого, вона каже, що мама мене б’є або тато мене б’є. То й дитину забирають від тебе (батьків). Вони тебе не будуть питати, чого; забирають і все. У нас таких речей нема, можна виховувати дитину, як ти хочеш. Але не можна кричати. Навіть дорослий хлопчик 16-18 років не може кричати, голосно говорити до тата, його ображати або маму. Тобто завжди стараємося поважати одне одного.

І все, хочеш щось робити, можеш собі робити, але тихенько, щоб тато не бачив. Ну, і, щоб було на користь. Коли, скажем, чоловік росте, то вже він будує свій характер, будує своє життя, ну, і каже батькам: ”Добре, то я вже зроблю”. Але все одно завжди треба поважати одне одного. Дитина завжди поважає батьків. Бо у Корані написано, що не можна кричати на батьків.

Леся:  Так, мені цікаво, буває таке, що батько або мама критикує дитину? Як дитина реагує на критику? Були такі моменти, що вас критикували, як ви це сприймали?

Мохаммед: Мені не сподобалось, і я пам’ятаю це (було) колись, але я також був поганим, я не був добрий, не був доброю дитиною. Колись зробив такі погані речі. Як можна сказати…

Леся:  Вчинок поганий, щось погане зробив.

Мохаммед:  Так, так, так, а коли батьки говорять, то я не можу нічого сказати просто, бо вони правильно сказали…

То треба просто сказати: «Так!» або…

Леся: Треба попросити вибачення.

Мохаммед: Так-так і все.

Леся: Коли батьки дитину карають фізично… були такі моменти…?

Мохаммед: Ну, звичайно. Я думаю, що у нас у Марокко всі мали такі ситуації.

Леся: Мали такий досвід?

Мохаммед:  З мамою, бо мами, вони такі емоційні! Вона за тебе переживає. Наприклад, ви зробили щось погане для вашого здоров’я, наприклад, то вона має кричати…

Леся:  Вона може вдарити дитину?

Мохаммед: Так.

Камаль: Ну, вдарити дитину – то є спосіб виховання людини.

Леся: Тобто це так в Марокканській культурі. Це прийнято і ніхто цього не осуджує?

Камаль: Навіть  чув, що вдарити дитину – то є спосіб виховання.

Просто, щоб дитина знала, що таке боляче і все.

Леся:  Тобто вона уникає болю тоді?

Камаль: Ну так.

КНИЖКИ І ДИТИНСТВО

Леся:  Скажіть, будь ласка, вам читали батьки книжки?

Чи ви самі читали книжки? На яких книжечках ви виростали?

Камаль: То є проблеми з книжками, у нас дуже мало читають. Наприклад, у моїй ситуації ніколи мій тато не читав мені книжки. Ну, хоче спати (син), хай іде спати…

Леся:  А мама читала книжки?

Камаль: Ні, мама теж не читала…

Кількість людей, які читають книжки в Марокко – то є дуже мало. Навіть питаєш у людини, скільки книжок на місяць (прочитав)? Він каже: “Zero”. На рік: “Zero ”

Леся:  Але це не про вас. Правда, Камалю, ви читаєте?

Камаль:  Я коли приїхав сюди, в Україну, то багато помінялося: культура трохи помінялася. Ну, я бачив людей, які читали книжки на зупинці, в маршрутці, в поїзді і так далі. Я теж трішки почав читати щось! Побачив, що то є. І я відчував щось таке добре. І почав навіть читати книжку, яка має 400 сторінок.

Леся:  Що це за книжка?

Камаль: Але то була арабська книжка. І називається. «Не переживайте».

Леся:  Мохаммеде,  ви читаєте, я в цьому переконана. Ви ще й граєте на гітарі, і фотографуєте.

Мохаммед: Так.

Леся:  Розкажіть.

Мохаммед:  Але вже давно не читав, майже рік.

Леся:  Але ви читаєте наукові книжки, ви ж пишете дипломну?

Мохаммед:  Пишу диплом, але книжки, які я люблю читати, – то є література.

Леся: Художня література…

Мохаммед:  Так.

Леся:  А які ваші улюблені письменники?

Мохаммед:  От я читав одну новелу скажем так…

Леся:  Роман

Мохаммед: Так, роман називається, якщо перекласти з французької, – «За кордоном». Я був у такій самій ситуації, далеко від сім’ї. Це мені дало мотивацію, щоб прочитати книжку…

Леся:  Зрезонувала тема…

Мохаммед: Так-так.

Леся:  Ви впізнавали себе…

Мохаммед:  Ну, є такі моменти, де можна сказати, ти живеш в атмосфері книжки…

Леся:  Тобто ви любите занурюватися в слово, жити в слові.

Мохаммед:  Так-так, жити в слові.

МУЗИКА

Леся:  Це дуже гарно. Думаю не тільки мені, а й усім цікаво почути про те, як ви ставитеся до української музики. Чи подобається вам українська музика, зокрема українська сучасна музика? Які саме пісні ви будете згадувати в Марокко?

Мохаммед:  «На небі».

Леся:  «На небі»?

Мохаммед:  Я, так. «На небі».

Мохаммед:  Або є такі старі пісні. Ми вчили на підготовчому відділенні із вами, якщо пам’ятаєте… Ну, наприклад, «Тернопіль – казка»…

Леся:  «Тернопіль, Тернопіль, Тернопіль, – казка, в якій ми живем…»

Мохаммед:  Ось це вона! Гарно. З вами, якщо пам’ятаєте.

Леся:  Я дуже добре пам’ятаю, ми навіть з вами малювали. Ви пам’ятаєте цей момент?  Я не можу знайти цих фотографій…

Мохаммед:  Я також. Але я думаю, що Ернест має.

Леся:  Запитайте Ернеста.  Ми тоді малювали петриківський розпис.

Мохаммед:  Я пам’ятаю, так.

Леся:  Ми тоді їздили в Моринці і нас навчили робити петриківський розпис. Я захотіла з вами поділитися.  Ми тоді говорили про кольори і малювали.

«Тернопіль, Тернопіль, Тернопіль – казка, в якій ми живем. Тут вулиця кожна знайома…».

Мохаммед:  Так, я забув слова…

Леся:  Забули?

Мохаммед:  А якщо я пам’ятаю, ви мені дали папір зі словами.

Леся:  Пам’ятаєте «Червону руту»? Ми з вами співали «Червону руту»?

Мохаммед:  «Червону руту»! Так, так…

І… «Чорні очка», якщо ви пам’ятаєте…

Леся:  «Чорні очка, чорні очка, як терен. Чорні очка, як терен, як терен, як терен, коли ми ся поберем, поберем?»

Мохаммед:  І ще одну пам’ятаю: «Повіяв…»

Леся:  «Повіяв вітер степовий, трава». Ми про це говорили в контексті української історії, бо я вас тоді на підготовчому вела дисципліну країнознавство. Ми трішки поговорили про пісні.

«На небі» сучасна пісня. Ви її знаєте і вона вам подобається.

Мохаммед: Так, так.

Леся:  Вакарчука любите?

Мохаммед:  Так, так. Він має такий голос… дуже…

Леся:  А напам’ять знаєте якусь пісню?

Мохаммед: Я так слухаю, але я не запам’ятовую.

Леся:  Не запам’ятовуєте.

Мохаммед:  Не запам’ятовую.

КОМПЛІМЕНТИ

Леся:  Тепер поговоримо про компліменти? Скажіть, ви говорите жінкам компліменти?

Мохаммед:  Ну, звичайно.

Камаль: Я ніколи не зустрічався з марокканськими дівчатами. Так що я не знаю.

Леся:  Ви зустрічалися тільки з українськими дівчатами?

Скажіть, що саме ви говорили своїй дружині, що вона вийшла за вас заміж?

Камаль:  Та нема так зразу. Просто комплімент прийде за якийсь час. Комплімент залежить від ситуації. Комплімент має бути з серця, а не просто слова. Інколи просто кажеш компліменти,  бо просто відчуваєш, що той комплімент потрібен у той момент. Ну, і, щоб зробити комплімент дівчині, щоб просто одружитися,  то…

Леся:  Коли є почуття, тоді є комплімент?

Знаю, що, Мохаммед має особливе ставлення до компліментів.

Які  приємні слова ви говорите в Україні?

Мохаммед: В Україні?

Ви маєте (на увазі) українські слова?

Леся:  Так.

Мохаммед: Я також маю дівчину. Компліменти? Так, треба! Різниця є…

Між мною і Камалем. Треба казати гарні слова зранку до вечора.

Треба бути трошки романтичним, і… як називається слово? Respect…

Леся: Поважати…

Мохаммед: Поважати.

З ЧОГО ТРЕБА ПОЧИНАТИ  ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Леся: З чого студенти мали би починати вивчення української, щоб їм було легше адаптуватися? Адаптація студента-іноземця від чого залежить в Україні?

Мохаммед: Треба мати нових друзів, – українських, якщо є можливість. Слухати музику, подорожувати. Можна так сказати, щоб вчити мову.

Леся:  Так.

Мохаммед: Спочатку, я думаю, що всі що починають з поганих слів.

Леся:  Погані слова треба знати?

Мохаммед: Знати, ну…

Камаль: Просто, люди, коли приїжджають  сюди, то вони мусять привикати, що це інша країна. Просто розум, який був там, в тій країні, там і залишати…

Треба заряджати мозок на іншу культуру. І то є основна правда, щоб знати українську мову.

Леся:  Українська мова як дисципліна, як предмет потрібні студентам-іноземцям?

Мохаммед: Ми в Україні і ми не знаємо мови, ми не вчили її в Марокко!

Приїхали сюди – не знали ні букви, ні слова.

Треба звичайно вчити українську мову!

Камаль: Просто скажемо, що іноземці тут, в Україні, – то є, як акваріумна вода. Без тої води акваріум не живе. Так що іноземці тут без української мови теж не будуть жити. І що дальше? І нічого.

Мохаммед: Буде важко студентам, які не вчили української мови!

Я думаю, що, на початку, коли я не знав, як говорити, як розмовляти з людьми, – це було також важко. Стрес…

Леся: А скільки часу вам  потрібно було для того, щоб вивчити українську мову? Я знаю що на підготовчому відділенні, Камаль був у пані Оксани Кудлач. А Мохаммед – у пані Наталі Кари.

Мохаммед: Так.

Леся:  Скільки часу вам потрібно було для того,  щоб давати собі раду в побуті?

Мохаммед: Думаю, що місяць або два місяці.

Леся:  Два місяці?

Мохаммед: Так. Ми починали з букв, потім граматика,  українська граматика дуже важка. Була важка, так! Бо все змінюється. Є дуже велика різниця між нашими мовами.

Через два  місяці, я зустрічався з друзями, вони мають experience…

Леся:  Досвід…

Мохаммед: Досвід, так. І вони мені допомагали, щоб знати більше.

Я думаю, що це все про перший рік.

Так, це все про перший рік.

Камаль:  Скажемо так: людина вчить мову цілий рік. Може, дев’ять місяців… Треба все одно мати якусь практику. Бо перший рік ходимо вчитися, ми знаємо, що таке букви, граматика, як змінювати дієслова і так далі… А потім починається другий крок, то є технічні речі, а технічні речі теж потрібні. Треба шість місяців, щоб привикнути до слів. І треба теж ходити, розмовляти з людьми, ходити на базар, знати будь-які слова. Писати слова в блокноти і перекладати вдома. Ті слова варто повторювати другий раз. Тоді людина буде знати, що це за слова і коли їх можна використовувати.

Спасибі  хлопцям за теплу розмову!

РОЗМОВЛЯЛИ:

 Камаль Алаін – випускник Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (ТНТУ)

Мохаммед Абудафе – студент Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (ТНТУ)

Леся Назаревич – викладачка української мови як іноземної, доцентка кафедри української та іноземних мов ТНТУ

Фотографії та відеозйомка Ольги Данильців

Відеомонтаж і відеозведення Марії Цяпути

Щиро дякуємо Назарові Б’ялому

за гостинність та можливість поспілкуватися в «STONE street cafе»

З  повагою – Леся Назаревич та Олег Назаревич

засновники платформи для вивчення української мови як іноземної Орen4ukrainian.education